|
|
Проза
|
Проза
|
|
Автор Евгений Евтушенко
|
|
20.03.2008 г. |
 Сюрреалистичный рассказ великого русского поэта о том, как за ним следили, чтобы он не покончил с собой
Почти всякий раз, как я впадал в немилость, начинали распространяться слухи о том, что я покончил с собой.
В одно прекрасное утро, в один из незабываемых дней 1963 года, когда наши газеты соревновались между собой в том, как погуще облить меня грязью, раздался нервный звонок в дверь.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
10.07.2007 г. |
 Він – високий, стрункий юнак з довгим, світлим волоссям і бірюзово-синіми очима, дивними очима.... один пронизливий погляд таких очей здатен подарувати крила. Він талановитий музикант, сидить у переході і перебирає мідні струни на своїй гітарі. У нього приємна посмішка, правильні риси обличчя, добрі очі... З першого погляду його легко можна сплутати з янголом, лише не вистачає крил.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
03.07.2007 г. |
|
Безмежне, незрозуміле бажання йти далі. Не зупиняючись дертися вгору, не озираючись на минуле, на друзів, на перехожих. Дертися вгору проти веління долі, навіть якщо гори не має, дертися на неї, робити все можливе й неможливе, тільки не зупинятися.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
26.06.2007 г. |
А ось і ти.
Ти прийшов вночі, десь о третій годині, тихенько постукав у вікно, в надію зігрітися під моєю ковдрою, але я не прокинулася, і ти чекав на мене до самого світанку, милуючись моєю красою поза склом. Ти лежав на сірому асфальті, поміж міського бруду, просто неба, на землі. Люди захоплювалися твоєю красою, білосніжним блиском, сяйвом, кожної твоєї сніжинки, а ти лежав і думав про наше спільне минуле і наше щасливе майбутнє. Ти прийшов привітати мене з початком мого нового життя, у якому ти будеш важливою, незамінною частиною.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
19.06.2007 г. |
|
Ось я нарешті приїхала, ледь не заблукала. Великий, просторий будинок, поруч з ним вишневий садок, наче у Шевченківській поемі. У будинку відчинені двері, адже вона завжди чекає на гостей, кожен – їй брат, для кожного – вона сестра, навіть злодії для неї шановні гості і їх обов’язково слід пригостити кавою з печивом. У будинку, як завжди грає музика, ні це вони її грають. Так! Так, я впізнаю її голос. Вона співає нову пісню, одночасно підбираючи акорди на гітарі, не уявляю як вона це робить!
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
12.06.2007 г. |
|
Звичайний, осінній вечір. Люблю осінь, такою, якою вона є лише тут, в Києві. Осінь з усім її теракотовим листям, помаранчевим сонцем і духмяними персиками, з калюжами, з останніми теплими променями і прохолодними дощами, після яких зазвичай на яскраво-голубому небі сяє веселка. Кожна крапля осіннього дощу особлива, в неї солодкий присмак і вона виконує бажання. Ви що не знали? Осінній дощ виконує бажання...
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
07.06.2007 г. |
|
Шоста струна. Мі. Святий Михаїл. Саме завдяки йому у моїх руках опинилася гітара. Дерев’яшка з мідними струнами, яка замінює усі раніше відомі світові потреби. Я ніколи не розуміла, як хлопець може кохати гітару більш за мене? Ні, навіть більше за життя!!! Він сидів і грав на гітарі, не помічаючи нікого поза собою, або дивився довгим пронизливим поглядом крізь мене, або взагалі не існуючи. Він грав і всі були ніким, коли він грав. Мабуть, саме за це я його і покохала. За безмежну любов не до мене, а до дерев’яшки з мідними струнами. Мій перший музикант. Такий талановитий і самозакоханий! Якби він знав, ким я стану після нього, він би ніколи не грав мені на своїй гітарі, але вже пізно, і на згадку про нього я стала ним. Самозакохана, майбутня гітаристка, з зеленими очима, майже, як він.... З гітарою, але вже без нього, я йду по життю.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
29.05.2007 г. |
21:45, 11 листопада
Я йду вулицею, п’ю Coca-Colу зі скляної пляшки, поряд зі мною летить час і проходить теплий осінній вечір, навколо ліхтарі, що сяють лише для мене, увесь цей світ, у цю мить належить мені, а мені до нього байдуже. Байдуже, що запізнююся додому, що мене там чекають, що я комусь потрібна і мене хтось кохає, мені байдуже на життя і смерть, на сьогодні й назавтра, на все, що ще дві години тому було для мене важливим, тепер усе втратило сенс, через нього...
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
22.05.2007 г. |
|
Мабуть в нього були довгі, холодні пальці. Іноді уві сні, я майже реально відчуваю їхній дотик і кожен раз коли я беру у руки гітару я згадую про нього, я хочу грати, як він, я хочу зрозуміти його, я хочу, аби він просто був живий. Він – це янгол з душею демона у руках, якого гітара.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
15.05.2007 г. |
|
Дівчина сиділа на берегу моря, самотня, вільна, наче мавка. Замріяно дивилася на морську піну, на хвилі, на ту далечінь, що так сильно манила її до себе, на голубе небо, на обрій, на всю ту красу, що була занадто далеко від неї, і від цього текли сльозі, солоні, наче вода з моря. Сльози вільно текли по щоках, на мить затримувалися коло підборіддя і гірко падали на пісок, а дівчина сиділа собі, не помічаючи цього.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
08.05.2007 г. |
|
Лежу під теплою ковдрою і слухаю джаз. За вікном зима і біле, незаймане небо, морозній вітер, сніг, перехожі, приховані бажання і ожеледиця.... Час отримує своє і зникає, а ті, що зараз на вулиці намагаються його наздогнати, біжать і неодмінно падають на слизький асфальт, але для мене він зупинився і все втратило сенс.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Алина Ходько
|
|
01.05.2007 г. |
Я нафарбувала нігті чорним лаком. Одягнула свою улюблену сукню, крізь яку ти милуватимешся моїм бездоганним тілом. На лівій руці браслет із шипами, але ти не хвилюйся, вони не вколють тебе. Ти чекай на мене. Я вже йду.
На вулиці мене чекає власний перукар – скажений вітер. Він довершить мій образ романтичною зачіскою. Перехожі озираються. Вони зачаровані моєю красою, що через годину належатиме тобі, а ти про це навіть не здогадуєшся. Я твоя попелюшка в чорних ботах, в моєму плеері грає великий рок, в мене навіть є власна карета – київський тролейбус і я вже близько до тебе, між нами лише один квартал.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Ирина Карпинос
|
|
12.10.2006 г. |
|
-- Это я, Господи, -- шепчет она в прокуренном тамбуре. -- Ты слышишь меня, Господи? Который уже год я не могу выйти с тобой на связь. Ну кто Тебя просил засылать меня в этот поганый мир? Ты выгнал меня из рая и бросил на произвол судьбы. И, похоже, не дал в сопровождающие даже ангела-хранителя. Я выплакала все слезы, Господи! Я пробила лбом все стены сортиров, хибар и дворцов и вырвалась в безвоздушное пространство. Ну забери меня отсюда или пришли хоть какую-то гуманитарную помощь!
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Саша Анчарова
|
|
22.08.2006 г. |
|
На групповом любительском снимке Люба выделялась насмешливым взглядом зеленых кошачьих глаз и дирижирующим взмахом рук с пальцами, вырастающими прямо из узких запястий. Инженер по образованию и артистка по духу, она слыла среди знакомых непревзойденной рассказчицей. Байки из собственной жизни и малоизвестные истории из ЖЗЛ в равной степени доставляли удовольствие ей и попавшемуся под руку слушателю. И в 25, и в 35 она бежала на встречу в кафе в возбужденном состоянии, предвкушая обоюдный восторг от очередной импровизации. Личность слушателя отбиралась по одному незыблемому принципу: какое количество баек ему (или ей) было уже скормлено. Повторяться Люба не любила.
|
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Sonya
|
|
13.05.2006 г. |
|
серия первая
Мне было шесть лет, когда мои родители наконец-то развелись и освободили меня от ежедневных скандалов и разборок - кто не приготовил обед, кто слишком задержался на работе, кто забыл купить хлеб, а кто на глазах у ребенка кокетничал с продавщицей. |
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Sonya
|
|
06.02.2006 г. |
|
«Осталось только выяснить, нужно ли ему всё это говорить... |
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Sonya
|
|
23.12.2005 г. |
|
- Ты знаешь, о чём я жалею? |
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор рассказ
|
|
27.11.2005 г. |
|
Сегодня ей опять приснился сон, этот лифт снова вёз ее куда-то, останавливался не в том месте, было страшно и неприятно находиться там с какими-то людьми, ещё страшнее оставаться одной и опять подниматься неизвестно куда. Лифт мог остановиться на чердаке, где ветер поднимал листья и старые газеты и, закручивая их, приближался к открытым дверям. Страшно было оставаться в лифте, но оказаться на чердаке было бы нестерпимо. Но все-таки однажды, в очередном таком сне, Она покинула пространство лифта, который тут же исчез. |
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Sonya
|
|
18.10.2005 г. |
|
Человечество принято разделять на две, если угодно, половины. Мужчины и женщины. Male and female. Самки и самцы. Стервы и стервецы. Маргарита Многоокая (фамилия такая, не ник) делила людей несколько иначе, женщины – это Я и все остальные особи около женского рода. |
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Sonya
|
|
17.10.2005 г. |
|
Я никому не говорю, что стала забывать какие-то важные вещи. Не далее, как сегодня утром, я приготовила завтрак для девочек, |
|
Подробнее...
|
|
|
Проза
|
|
Автор Sonya
|
|
27.09.2005 г. |
|
Некрасивой женщине легче, у неё не рушатся иллюзии, поскольку она их просто не имеет, не возлагает она надежд на кого бы то ни было. Она сама строит свою жизнь, совершенно не надеясь на близлежащего мэна. Бриллианты в бокал с шампанским кладут красавицам, некрасивая женщина добивается всего сама. И бриллиантов в том числе. Эту простую истину Ольга усвоила давно, собственно, она её всегда знала, может, это знание родилось вместе с ней и не требовало доказательства. Эдакая аксиома. |
|
Подробнее...
|
|
| | << [Первая] < [Предыдущая] 1 2 [Следующая] > [Последняя] >>
| | Результаты 1 - 25 из 27 |
|
|
|
