|
Автор Алина Ходько
|
|
08.05.2007 г. |
 Лежу під теплою ковдрою і слухаю джаз. За вікном зима і біле, незаймане небо, морозній вітер, сніг, перехожі, приховані бажання і ожеледиця.... Час отримує своє і зникає, а ті, що зараз на вулиці намагаються його наздогнати, біжать і неодмінно падають на слизький асфальт, але для мене він зупинився і все втратило сенс.
Мить застрягла у моїй квартирі, вона слухає зі мною джаз. Музику, над якою вічність не має влади. Секунди замріялися, хвилини застигли, а години залишилися тут, зі мною, під теплою ковдрою в цей холодний зимовий вечір. Можливо, зараз піде сніг, впаде на Землю і перехожі нарешті зрозуміють куди саме їм слід йти, хто зараз на них чекає і кому кожен з них взагалі потрібен, але я не піду, можливо не почую, не зрозумію, а може просто засну, а він чекатиме на мене там, де я сьогодні точно не з’явлюсь. Сніг падатиме на червону троянду, танутиме на його долонях, він буде довго чекати, можливо до кінця вечора, а може, навіть до початку ночі, але даремно – я все одно не прийду.
Адже я слухаю джаз....
|
